Я спиняюсь на мить,
Поринаю в той біль,
Що назавжди тепер
І зі мною, і з вами…
Чую гомін сирени,
Очі в небо — летить
Те, що недруги шлють
Нам на голови й хати…
І навіщо все так:
Мати сина знайшла,
Тільки погляд його
Вже скляний, а не теплий…
Горе, сум, боротьба:
«Задля чого жила?»
Щоб віддати дитину
Навіки в лапи смерті…
Він загинув за дім,
За майбутніх дітей,
Він Герой назавжди,
Але серцю не легше…
Бо батьки посивіли,
Не знявши; груз з плечей,
Бо тремтіли їх руки
В котре вже, а не в перше…
Боже мій, припини
Цю безглузду війну,
Дай ковточок повітря
Свого — не чужого…
Просинаюсь ізнову,
В холоднім поту,
Бо не бачу у сні цьому
Поряд живого…
Перекраяний світ,
Перекреслення мрій,
На який ще манер
Говорити сльозами…
Я спиняюсь на мить,
Поринаю в той біль,
Що назавжди тепер
І зі мною, і з вами…
(Ніка)
Вересень 2024
Я спиняюсь на мить
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2024
Свидетельство о публикации №124121805271
Свидетельство о публикации №124121805271
Рецензии
