колодязi Iндii

билингва 2016/24


***
її волосся стікає на плечі, як сироп
або золотистий вініл,
а оса заплуталася в шторі - блукаюча голка,
шукає мелодію.
мені іноді нудно з нею,
як астронавту на планеті,
коли життя ледь зароджується в очах-океанах,
а на поверхні я знайду
тільки жадібну шкіру і димлячі калюжки поцілунків.
я приземлився на її серце занадто рано -
на кілька мільйоноліть.

їдемо в гості до її сестри.
перепливаємо величезну річку на поромі:
сірий пес води дивиться в дзеркало неба,
і ми з поромом - чорний мокрий ніс пса.
блищимо на сонці.
краса - нудна сила.

що додати?
вона всевладне закохана в серіали:
свічка грає запальничкою, не помічаючи,
як спалює себе.
це прикро, але дає фору, вільний час.
як курячу шию, звернув увагу від себе.
нечесно, але що робити?

родичі як родичі.
генетичні рими позабутої поеми.
йдемо на площу. день міста,
феєрверк. почали стріляти рано,
ще захід сонця не зійшов - вишневий черв'як,
присипаний блискітками.
це давня радість, монстри понарошку,
держава підминає під себе
і хліб, і видовища, як жінка,
і каже, що це все завдяки їй,
але це брехня...

половину ночі дуріли, пили вино.
вранці шукав телефон, що випав,
знайшов зморщене яблуко за кріслом -
ніби старенька в богадільні
сховалася за шторами.
я тебе знайшов.

запах моря - ікла, посипані сіллю,
змочені йодом,
впиваються в шию. запах синьої крові.
так, потім ми поїхали на море.
поезія - як сліпа балерина:
танцює, імпровізує -
без різниці, дивишся ти на неї чи ні.

деякі жінки красиві
як занедбані колодязі Індії,
а всередині - перегній дощу,
купки чоловічих кісток, акуратно складені.
я і сам зараз у її колекції,
буду першим поетом, з яким вона спала два роки.
вона - моїми віршами.



***
ее волосы стекают на плечи, как сироп
или золотистый винил,
а оса запуталась в шторе - блуждающая игла,
ищет мелодию.
мне иногда скучно с ней,
как астронавту на планете,
когда жизнь едва зарождается в глазах-океанах,
а на поверхности я найду
только жадную кожу и дымящиеся лужицы поцелуев.
я приземлился на ее сердце слишком рано -
на несколько миллионолетий.

едем в гости к ее сестре.
переплываем громадную реку на пароме:
серый пес воды смотрит в зеркало неба,
и мы с паромом - черный мокрый нос пса.
блестим на солнце.
красота - скучная сила.

что добавить?
она всевластно влюблена в сериалы:
свеча играет зажигалкой, не замечая,
как сжигает себя.
это досадно, но дает фору, свободное время.
как куриную шею, свернул внимание от себя.
нечестно, но что делать?

родственники как родственники.
генетические рифмы позабытой поэмы.
идем на площадь. день города,
фейерверк. начали стрелять рано,
еще закат не сошел - вишневый червь,
присыпанный блестками.
это древняя радость, монстры понарошку,
государство подминает под себя
и хлеб, и зрелища, как женщина,
и говорит, что это всё благодаря ей,
но это ложь…

половину ночи дурачились, пили вино.
утром искал выпавший телефон,
нашел сморщенное яблоко за креслом -
будто старушка в богадельне
спряталась за шторами.
я тебя нашел.

запах моря - клыки, посыпанные солью,
смоченные йодом,
впиваются в шею. запах синей крови.
да, потом мы поехали на море.
поэзия - как слепая балерина:
танцует, импровизирует -
без разницы, смотришь ты на нее или нет.

некоторые женщины красивы
как заброшенные колодцы Индии,
а внутри - перегной дождя,
кучки мужских костей, аккуратно сложенные.
я и сам сейчас в ее коллекции,
буду первым поэтом, с которым она спала два года.
она - моими стихотворениями.