Колись життя у селах вирувало

Село дрімає в надвечірній тиші,
за шибкою не світяться вогні,
прогризли нори ненаситні миші,
не чути голосів сільських півнів.

Гуляє тиша у селі на ганках,
у скло віконне вечір загляда,
лиш вітер на вікні гойда фіранки
хоч незабаром прийде "Коляда".

Живе село життям своїм безликим.
кричить тривожно біля лісу сич,
відлякує людей своїм він криком,
коли приходить непроглядна ніч.

Колись життя у селах вирувало,
два дитсадочки,школи,сільський клуб,
у вихідні на танці поспішали,
а у БК - реєстрували шлюб.

В колгоспі всім роботи вистачало,
пасли худобу і сапали буряки,
згадав,як в полі сіно валкували,
а від млина везли мішки муки.

Мов сироти є спорожнілі хати,
корів не видно,де батьки жили,
не видно навіть дзьобунів цибатих,
що в Білозір'ї на стовпах жили.

Хоч світло у селі теж вимикають,
де матінка моя колись жила,
старенькі люди швидко вимирають,
а молодь виїзджає із села.

Прищухло,ніби вимерло село,
мені всіх сіл доволі вкрай шкода,
пробачте,щось під серцем запекло,
і різко сповільнилася хода.

Цей вірш на Білозір'я трохи схожий,
хоч він про наші села взагалі,
але не всі вони - для мене"КОЖНЕ",
лиш  Білозір'я наймиліше на землі.

грудень 2024
О.Чубенко-Карпусь.