Остання хмара бурi, що йде

...так хочеться прокинутись назавтра
під ніжний спів жаданої веснянки,
і з першим поцілунком на заватрі
зустріти день, а не прокляті танки.

Так хочеться почути голос милий
і запах надрукованої книги...
Втім замість дома запах дима,
і відпочинок не до шмиги.

Так хочеться, аби життя тривало,
аби удосталь народило жито,
і так тихесенько гриміло колотало
коли маржина в хлів іде. Якби-то

бажань до бога докотилась мажа,
ми повернулися би вдвох до пашні,
і зустрічали би прийдешній, Маша,
і поминали би вчорашній...

...не може бути стрічі без розлуки.
Годуються підборами дороги,
і наші діти поруч і онуки,
і, гой, нелегкий шлях до перемоги...

Микола Бурачек. Остання хмара бурі, що йде, 1939

­
МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ БУРАЧЕК (1871–1942)

Останні роки творчості посилено працював, намагаючись створити неперевершене зображення неба:

«Дуже люблю я небо. Воно для мене є основою тональності всієї картини, воно мусить жити разом із землею, яка виступає на фоні його своїми формами, предметами, рослинами. Я б’юся над небом, вишукую його тремтячі відтінки, величність хмар, прозорість і глибину».