Сучаснi лицарi це тi, хто згнили

Сучасні лицарі – це ті, хто згнили,
Ви молитесь не тим богам,
І кров’ю братської суспільної могили
Ви забруднили Божий храм.

Ви захищаєтесь крихкою незалежністю,
Не маєте уявлення про те,
Що все оце здається збоку зверхістю,
І що у всіх країн вона теж є.

Ніколи не забуду ту хвилину,
Коли частинами губили Україну,
Коли нічого я не міг зробити,
Коли багато що я став не розуміти.

Я бачив, як народжувались злидні,
Коли ховали все майбутнє України.
Я бачив, як раділи ненаситні,
Коли його маленьке клали в домовину.

Учора я ще був громадянином,
Сьогодні вже немає в мене сил
Боротися за рідну Україну.
Народе мій, кого ти запросив?

Ти так хотів вказати на неправду,
Хотів, аби тобі не затикали рота,
Що не побачив, як прийшли до влади
Багатії-замовники або кривава рота.

Нам не потрібна та Європа,
І Захід не потрібен нам.
Невже ти, брате, не второпав:
Країна наша – це ти сам.

Ти плачеш – і країна в смутку,
Радієш – і вона щаслива.
Ти спробуй взяти землі жмутку,
Саме із неї виросла та слива.

Із тебе йде її рушійна сила,
І ти тримаєш все в своїх руках.
Лише на тебе покладається родина,
Коли замислилась країна, вся в думках.

Криваві сльози ллю за цю країну,
І душу свою клею по частинах.
Якщо не тілом, то душею я полину
До пращурів своїх, що сплять в Божих хатинах.