***

Моє — даруйте — наше з тобою
училище —
це єдине місце,
що зберігає мої спогади,
бо кожний його куточок
живе пам'яттю про минуле —
і цей коридор, де колись
проводили Новорічну вечірку,
і ця їдальня, де ти
мене обійняв, хай помилково,
але мені приємно
згадувати про це...

Я увійшла у свій клас
і стала біля вікна.
Майже місяць тому
я також стояла тут,
кожного ранку,
дивлячись на зупинку,
і чекала,
коли ти приїдеш.
Якщо я тебе бачила —
була цілий день щаслива,
а якщо ні —
в мене псувався настрій.
Тобі це здасться безглуздям,
але мені було так важливо
тебе побачити хоча б здаля,
ось чому кожного ранку
я стояла біля вікна...

Сьогодні я марно простою,
бо ти все одно не приїдеш.
Тебе не буде ані взавтра,
ані післявзавтра,
ані через місяць,
ані через рік.

І я теж навряд чи
прийду ще сюди.
Але я й досі вірю в казки
і все сподіваюся,
що раптом під'їде тролейбус —
і з нього вийдеш ти...

Моє — даруйте — наше з тобою
училище —
це єдине місце,
що зберігає мої спогади,
бо кожний його куточок
живе пам'яттю про минуле.
Наше з тобою минуле.
   
    Липень 1996