двадцять перший трамвай

двомовне:


Двадцять перший трамвай неспроможного віку
Впертим лобом таранить міську темноту.
Ось — пологовий, далі — аптека, там ліки,
І ліхтар на мосту, як сліпець на посту.

Від воріт — поворот, безпритульності призьба,
Тьма шугає останній скоцюрблений лист.
Тут мільйонник складає на витримку іспит.
Час — безбожний загнибіда, мінімалист.

По дузі іскровій заокруглених ліній
У стоп-кадрі примружили вікна доми.
По обидві руки караул тополиний,
Десь тепло на кінцевій зупинці зими.

Путь-дорогу читає за Брайлем наосліп,
І кроки пішоходів рахує на слух,
Тільки фари назустріч і бліки напослі,
Щоб в вагоні неоновий блиск не затух.

То узвіз, а то схил: на крутім перегоні
Наганяє нерівний заслаблий вайфай,
Ловить добрі звістки, пише ніч на долоні,
І до світла прямує затятий трамвай.

07.12.2024

Двадцать первый трамвай

Двадцать первый трамвай осаждённого века,
Городскую таранящий лбом темноту.
Остановка роддом. Остановка аптека.
И фонарь на мосту как слепец на посту.

Миллионник, сдающий на прочность экзамен…
Тьмой отринут последний скукоженный лист.
От ворот поворот, леденящая заметь.
Неоправданный скаредный минимализм.

Искровая дуга обтекаемых линий,
И в стоп-кадре зажмурили окна дома.
А по обе руки караул тополиный,
А по рельсам скользит до конечной зима,

Путь-дорогу читает по Брайлю на ощупь,
Различает шаги пешеходов на слух.
Только встречные фары сполохи полощут,
Да в вагоне неоновый свет не потух.

На подъёме пыхтя, ускоряясь на склоне,
Догоняет прерывистый слабый вайфай.
Ловит добрую весть, дышит ночь на ладони,
И ведёт до победы усталый трамвай.