602. Василь Стус. Летний зной...

Летний зной. Пылища. И песок
перегретый обжигает пятки.
На закорках мой сидит сынок -
шею обхватили рученята.
За плечами аж скрипит рюкзак,
а в руках авоська с саквояжем,
только ты по жизни не бедняк,
кризис денежный тебе не страшен.
Пусть осталось жизни два-три дня,
пусть последние горят закаты,
а перед глазами твоя хата,
край родной в родимой стороне,
где стоит устало у ворот
матерь вещая, подобно синей птице,
смотрит жадно,  светится, святится
и печальный шлёт тебе привет.
Как её надежда бережёт
от безверия и от несчастий.
Чистым, ты всегда пребудешь чистым,
ибо след твой матерь стережёт.
26.IX.72

Літня спека. Порох. І пісок
перегрітий обпікає п’яти.
На ґарґошах мій сидить синок —
шию обхопили рученята.
За плечима аж рипить рюкзак,
у руках авоська і валіза,
тільки ти у долі не жебрак,
і тебе не з’їсть грошова криза.
Хай лишилось жити два-три дні,
хай останній вибуде поранок,
а перед очима рідний ґанок,
рідний край у рідній стороні,
де, ледь-ледь зіпершись до воріт,
віща мати, ніби синя птиця,
виглядає, світиться, святиться
і журливий шле тобі привіт.
Як її чекання береже
від нещастя і від спроневіри.
Щирі, ми пробудем завжди щирі,
адже слід наш мати стереже.
26.IX.72