крик журавлей прощальный, сумрак лета,
сюита улетавших сизарей,
и верба стих осеннего сонета
положит на мелодию дождей
грустна арфистка, к небу ветви-руки,
туман окутал тоненькие плечи,
вдохни любовь в мелодию разлуки-
пусть холод слов растопит счастье встречи
печаль сыграй, осенний плач калины,
играй мне то, что я сыграл бы сам,
скрипичный ключ изгибом журавлиным
я над полями вышью в небесах...
Ті журавлі, і їх прощальні сурми...
Тих відлітань сюїта голуба...
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко,- рученьки вербові! -
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.
Лина Костенко Крик журавлей прощальный...
© Copyright: Алекс Алексинов, 2024
Свидетельство о публикации №124120503856
Свидетельство о публикации №124120503856
Рецензии