І знов зима… Вже втретє по війні,
Оцій, де майже одинадцять років,
Неначе у кошмарному у сні
Країна відбивається від орків…
Хто - без житла, а хтось своє життя
Залишив на обстріляних теренах,
Кого не поженуть до укриття
Сигнал тривоги та виття сирени.
І хоч надія є, що Божий гнів
Нам допоможе у борні кривавій,
Та з кожним днем все більше прапорів
На цвинтарах і на алеях Слави.
Де море жовто - синіх кольорів -
Їх розумом сприймати вже не сила,
Все більше посивілих матерів...
І до дівчат у свіжої могили,
Не вінчаних - у статусі “вдова”-
Вже звикли… Та доводять до нестями
Ці, дівчинки маленької слова -
“Боюсь померти без своєї мами”...
Вже звикли...
© Copyright: Анатолий Тарасовский, 2024
Свидетельство о публикации №124120306116
Свидетельство о публикации №124120306116
Рецензии