Тихо-тихо попрощалась осінь
І пішла спочити, як завжди.
Шати розгубила, ноги босі,
Втомлена, позбавлена снаги.
Йшла собі, назад не озиралась,
Добре знала підступи зими,
Від вітрів низенько нагиналась,
Згадуючи днів барвистих вир.
Піднімала листя, усміхалась,
Пам'ятала добре кожну мить,
Вдалечінь розгублено вдивлялась
І шукала без кінця блакить.
Та даремно… Темно-сірі хмари
Вкрили небо, ніби назавжди.
Розгубила, певно, осінь чари
Від злочинства дикої орди.
Ледь помітний промінь зник у косах,
Мабуть, заблукав, чи задрімав?
Білий іней, що мигнув на скронях,
Силу всю у осені забрав…
Попрощалась
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124120302205
Свидетельство о публикации №124120302205
Рецензии