Вiрш, перше, – зазирає в очі,
і я відповідати мушу.
Хто сутність зрозуміти хоче,
той через очі бачить душу.
Вірш, друге, – серце дотикає.
Душі без серця не дістатись.
І я у серце вірш впускаю.
І дозволяю їм з'єднатись.
І, врешті, вірш приходить в душу.
І лиш тоді, в душі поета,
народжується сенс, що слушно
назвуть чи віршем, чи сонетом,
чи будь-яким красивим словом,
яке є звичним, зрозумілим...
А ще я не згадав любові.
Не прийде вірш, як не любили...
-------
Kavaler_Ordenu_Slova
Вiрш, перше, - зазираe в очi
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124120207324
Свидетельство о публикации №124120207324
Рецензии