597. Василь Стус. И память всемогущая вернула...

И память всемогущая вернула
былое, перепаханное горем,
и распахнув, точно терпенье, горы,
в забвение стремительно нырнула.
Теперь ступай в неведомый тот край,
там наточи целительной воды,
чтоб оживить те старые следы,
проложенные, кажется,  вчера.
Вернулось всё  лишь на короткий миг,
чтобы постиг ты: все твои напасти
былые были настоящим счастьем.
Развесистая яблоня стоит,
сдаётся, расцвела посреди снега,
чтоб угодить прошедшему, и крыгу
стряхнуть с ветвей. Сыночек мой бежит -
и ручки раскрылил жёлто-горячие...
Так и живу воспоминаньями и трачу
жизнь на неизведанного миг.


I спогад усеможно завернув
давноминуле, горем переоране,
і, відслонивши, мов терпіння, гори,
раптово до непам’яті пірнув.
Тепер ступай у ці незнані гори,
там наточи цілющої води,
щоб відживити ці старі сліди,
прокладені, здається, тільки вчора.
Все повернулось на коротку мить,
аби збагнути: всі твої напасті
минулого були за справжнє щастя.
Крислата яблуня в цвіту стоїть,
здається, розвилась посеред снігу,
щоб догодити спогадам, і кригу
струсити з віття. Мій синок біжить —
і ручки розкрилив жовтогарячі...
Отак живу, спогадую і трачу
життя на ще незвіданого мить.