І. С.
Вже стільки днів поспіль від тебе немає вістинки
Чи ти там живий...
Вже зима, мій Коханий. Зима.
Тримаюсь як можу. Все нібито вправно. Та тільки
Без тебе я ранок тут знов зустрічаю сама.
Ти робиш що мусиш робити та мене кохаєш.
І це так взаємно... Якби ж тільки стались дива
Бо ти скоро себе самого в собі не впізнаєш
Бо я вже втрачаю прості і жіночні слова
Коли бачу хлопчиків (віку як син) у окопах
Розгублених, страшно блідих... І мажорів ось тут.
Когда понимаю, что миру глобальная жопа
И знаю, что "типа свои" как всегда предадут.
Так, звикла сама ще з дитинства себе захищати
Та звичку ту дуже хотілось би просто забуть...
...
Ось. Вчора була у моїх. Ще жива моя мати.
Пече палянички. Ховає і сльози і лють.
Щось зимно...
© Copyright: Анна Владиславовна Смолякова-3, 2024
Свидетельство о публикации №124120203174
Свидетельство о публикации №124120203174
Рецензии