Грусть

Зима пришла. Грустит природа.
А за окном, - осенняя погода.
Серо, сыро, снега нет.
Уже не греет солнца свет.
 
По земле шагает грусть.
Что поделать? Ну и пусть!
Её прогоним со двора,
Она расстает до утра.

А завтра будет новый день,
Останется от грусти только тень,
Не будет в небе серых туч,
Сквозь  тьму  пробъётся солнца луч!


Рецензии
Серо, сыро, снега нет.
Уже не греет солнца свет... Это точно, южно-украинская, кубанская, донская зима!

Стас Осенний 2   09.12.2024 21:20     Заявить о нарушении
И наверно ещё Гомельская ли Витебская область?

Стас Осенний 2   10.12.2024 20:49   Заявить о нарушении
А район Смолевичский, или нет?

Стас Осенний 2   11.12.2024 20:16   Заявить о нарушении
У гэтым годзе па усёй Беларусі няма зімы. Мокры снег, дажды.

Галина Демидович   11.12.2024 21:45   Заявить о нарушении
Так яно цяпер паўсюдна: паскудная погодка, то снег, то бура, а то...лета сучаснасць.

Стас Осенний 2   11.12.2024 22:07   Заявить о нарушении
Родные мясціны.

Тут некалі цякла рака,
Па берагах Алешнік рос,
І невялічкія луга,
Акутваў лютаўскі мароз.
Тут хлопцы ў хакей гулялі,
І клюшкі побач высякалі,
З алешыны, а хто і з лоз,
Што да спадобы выбіралі.
Калі прыходзіла вясна,
Усё навокал завцітала,
Вярба стаяла тут адна,
І моўчкі ў рэчку пазірала.
І не змаўкалі салаўі,
І жабы усю ноч спявалі,
Навокал люцікі Цвілі,
І майскія жукі ляталі.
Спякотным летам ля ракі,
Пасліся тут статкі кароў,
Ахоўвалі іх пастухі,
І гналі пугамі дамоў.
Мы тут гулялі,загаралі,
Спявалі, кветкі сабіралі,
Мы ў месцах тых адпачывалі,
Раслі і сілы набіралі.
Затым прыйшлі меліяратары,
Прыгажосць знішчаць аматары,
Алешнік ўвесь павысякалі,
І змоўклі птушкі, паўляталі,
І жабы больш тут не ўбачыш,
Ад болю гэтага заплачаш,
Застаўся вузенькі,брудны ручэй,
Ціха бяжыць,зусім нічэй!
І вось прайшло многа гадоў,
Сюды прыходжу зноў і зноў,
Няма ў жывых ужо бацькоў,
І ные сэрца, стыне кроў,
І я прашу усіх сыноў, -
Шануйце спадчыну бацькоў!

Галина Демидович   12.12.2024 09:02   Заявить о нарушении
Так, прыгожа, вельмі...Ад мінулага нам нікуды не дзецца. Тое, што засталося за гарызонтам юнацтва, яно авсегда ў памяці нашай, Радзіма...яна цягне да сябе такімі лінамі сноў, радкоў, што і не захочаш вярнуцца да маленькай рэчцы, да кароўкі на лузе, усё роўна прыйдзеш, прыбяжыш, прыляціш да магілак сваіх продкаў, бо...усе там будзем, і да нас будуць прылятаць і дзеці, і ўнукі...

Я помню дивные вишнёвые сады,
Они и ныне в дебрях снов моих всё те же,
В накидке розовой и стыд чей горький сцежен,
В подойник памяти пригорком слободы.

И тропкой к отмелям пруда, и тишиной
В посадках светлых из акации и клёнов,
И оземь яблоком невызревшим зелёным,
Коль волны чьих-то завываний за спиной.

Чтоб в щелку в пряслице и сразу в лопухи,
А там и с пазухою полною безверий,
Сквозь крики кротко-терпеливые под берег,
Фруктовой младости замаливать грехи.

Где выпит был он, этот стыд, до звёзд на дне…
Успел ведь снова я из Будущего к весям,
Тех юных хрустов на рывок и равновесий,
Коль вижу лик твой настороженный в окне.

И слышу звуки, то бесцветней, то бодрей,
Уж ясно солнышко, отмаявшись, уснуло,
И на пол грязный опрокинутого стула,
И шелест листиков увядших сентябрей.

Ведь помню всё я, оттого душа болит,
И рвётся горлицей в открытое окошко,
Где снова сад тот и к пруду немому стёжка…
Знать, скоро колокол прощальный зазвонит!..

Стас Осенний 2   12.12.2024 12:32   Заявить о нарушении
Гэта жыццё,яно рознае. Дзякую .

Галина Демидович   12.12.2024 17:22   Заявить о нарушении