Дотик Гекати

Не бійся старої.
Вона - старовинного храму відлуння,
Посланниця ночі, наївність та мудрість її чарівна.
Одвічні сувої
Вкриваються пилом та сумом,
Забуто про мудрість,
Коли насуває війна.
Присипані - приспані пилом дороги,
Своє потойбіччя вона береже,
Лунає у царстві підмісячнім стогін,
Вона на заклання наш сумнів веде.
Не стій проти ночі на тих роздоріжжях,
Рішучим ти будь, як сягаєш пітьми.
Безмежжя пульсацій, вібрації тиші -
У сяйві сріблястім пробуджені сни.
Та жінка, що має ключі - це Геката.
Наврочить комусь, але інших спасе.
Її зимні очі й проникливі шати
Елегій достойні та гідні есе.
Немов узбережжя, немов протиріччя,
Грайливість та темінь поєднані в ній.
Ніч кидає квіти свої на узбіччя,
Вітаючи темряву полиском вій.
М'яке павутиння, ускладнення долі,
Нічні вередливі метелики й тхір...
Над річкою - вервиці пишних магнолій,
Лоскоче ця свіжість і душу, і зір.

2024