Осеннее

   Н.Бидненко
Осіннє
Якась незвідана тривога,
Якась неміряна печаль…
Крізь відблиск золота сумного
Росинки сяють, мов кришталь.
Це осінь, друже, осінь з нами,
Вона що хоче, те й творить:
То раптом вичорнить всі гами,
То стане лагідною вмить.
І на мольберті щедрі фарби
Так заясніють, наче май,
А в пам’яті безцінним скарбом
Знов оживе бузковий рай.
То втопить небо у калюжах,
То крижаним поллє дощем.
Це просто осінь, осінь, друже…
Укрий мене своїм плащем!
***
Какая непонятная тревога,
Какая-то безмерная печаль...
Сквозь отблеск золота грустя
Сияют росы, как хрусталь.
Друг мой, это осень с нами,
Она что хочет, то творит:
То быстро очернит все гаммы,
То станет милою на миг.
А на мальберте много красок
Так засияют, словно май,
А в памяти бесценным скарбом
Вновь оживёт сирени рай.
То небо утопает в лужах,
То ледяным польёт дождём.
То просто осень, осень, друг мой...
Укрой меня своим плащом!