Эдуард Асадов Они студентами были Билингва

They were students
They students were,
They loved each other.
A room of eight meters — what could be like a family home?!
Sometimes preparing for tests,
Over a book or a notebook nest
Often they would sit together until late at night alone.

She often  got tired easily,
And if she  fell a sleep busily ,
He washed the dishes under the tap sink and sweep over the room.
Then, trying not to make noises,
And embarrassed by sidelong glances,
Secretly behind a closed door he would wash clothes at late afternoon

But whoever deceives the neighbors —
He will probably become a  wizard.
Their friendly swarm of wasps buzzed over the steam from the pan tub
 They called her "lazy beast”
Him - sarcastically - "the mistress",
They sighed that the guy was a wimp and under his wife's thumb.
Often, for hours,
In crackling voices,
The neighbors could gossip, chopping onions and carrots.
And although they stood for love,
But they hardly understood, alas
That maybe this is what true love is in the warld


They became engineers at last,
The years passed without sadness.
But happiness is a capricious thing, sometimes as unstable as smoke.
After a meeting, on Saturday,
Returning home from work hard
He found his wife kissing another man without any talk.

There is no in the world pain sharper:
It would be better to die, or something!
For a minute he stood in the doorway, staring blankly into space.
He didn't listen to the explanations,
He didn't try to sort things out then
He didn't take a ruble or a shirt, but silently stepped back his face

The kitchen buzzed for a week:
"Tell us, what Othello weack!
Well, she kissed, made a mistake...  The blood ran boiled a little!..
And he didn't forgive - did you hear that?"
Bourgeois! They didn't even know, that
May be,this is what true love is in the warld


Вони студентами були
Подружжя студентів нове
Кохали один одного.
Кімната у вісім метрів — чим не сімейний дах.
Готуючись часом до заліків,
Гортаючи зошити й книги,
Нерідко до пізньої ночі сиділи вони у двох.

Вона легко втомлювалась,
І якщо враз засинала,
Він мив під краном посуд і кімнату підмітав.
Потім, не шуміти силкуваючись
І поглядів косих соромлячись,
Потай за зачиненими дверима білизна по ночах він прав.

Але хто ж сусідок обдурить —
Той магом стане, мабуть.
Гудів над каструльной  парою їхній дружний осиний рій.
Її називали «ледаркою»,
Його — зловтішно — «господаркою»,
Зітхали, що хлопець  ганчірка і у дружини під п'ятою.
Нерідко ось так годинами
Трі скучими голосами
Могли судачить сусідки, шаткуючи цибулю й моркву,
І хоч за любов з усією силою
Але навряд розуміли,
Що, може, таке і буває справжнє Люблю!

Вони інженерами стали.
Йшли роки без сварок, печалей.
Але щастя — примхлива це  штука, нестійка часом, як дим.
Раз Після зборів, в суботу,
Повернувшись додому з роботи,
Дружину  застав він якось: цілується з іншим.

Немає в світі гостріший за біль, на жаль!
Помер би краще, суціль, на жаль
З хвилини в дверях стояв він,  втомивши  у простір погляд.
Не вислухав пояснень, ані,
Не став з'ясовувати стосунків,
Не взяв ні рубля, ні сорочки,  а мовчки ступив назад...

Зо  тижня кухня гуділа:
«Скажіть, який тож Отелло!
Ну цілувалася, помилилася…  трохи зіграла кров!
А він не простив — чували?»
Міщани! Вони й не знали,
Що, може, така ось буває справжнісінька любов…