Мої думки, коли ранкова кава,
Коли на дворі вітер, завірюха,
Вважають, що на сплін вже мають право.
А я сміюсь...
Закохана по вуха
У листопад, що переходить в грудень.
У перший сніг, що падає грайливо.
У спомини дитинства незабутні.
У заметіль, що переходить в зливу.
Жену печаль...
У білу порцеляну
Наллю тепла із липою та медом.
У очі ночі вогкої загляну,
Накрию плечі волохатим пледом.
І стану випромінювати спокій,
Не дивлячись на наше сьогодення.
Засвоєні давно гірки уроки
І я тікаю в творчисть і натхнення,
Щоб поділитись настроєм зі світом -
Збалансувати словом і мовчанням.
Не склеїш порцеляну, що розбита
А душу?
Спробую, бо маю це бажання...
Думки
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2024
Свидетельство о публикации №124112904271
Свидетельство о публикации №124112904271
Рецензии