Прут Говерла

Карпати, гордою красою, людей приваблюють завжди.
Безкраю простір, полонини, джерела чистої води.
Смерек чудові переспіви та трав цілющий аромат,
Де дихає покоєм тиша, дарує мир і благодать.


Легенди гір чарують серце, бо вічна в них живе любов,
Що гріє серце, будить душу та легкий сум турбує знов.
Одна із них є про кохання простого парубка Прута,
Та ніжну дівчину Говерлу, Гірського донечку Царя.


На полонині, біля лісу, робив юнак один з села.
Години швидко пролетіли, та ніч на землю знов прийшла.
Зробив під деревом підстілку, відпочивати він приліг.
Далекі зірки меркотіли, нічних птахів десь чувся крик.


В блаженстві Прут заплющив очі, сон огорнув зі всіх сторін,
І бачить дівчину вродливу, що з лісу йде туди, де він.
Зелене плаття, стрічка в косах, а очі, ніби сяйво зір,
Вона дивилася на нього, собою повня весь ефір.


А вранці парубок піднявся, від сну у захваті він був.
Та образ дівчини прекрасний весь світ його перевернув.
Він, з сумом, глянув на дерева, де розчинивсь її обвід,
Та враз побачив дивну стрічку, зелену, майже малахіт.


І вирішив юнак шукати, бо зрозумів: то був не сон.
І очі він підняв на гору, поверх смерек зелених крон.
Сказав собі:" Знайду дівчину, та заслужу її любов".
А постать,  дивній незнайомки, в очах вставала знов і знов.


А в сутінках прийшов до місця, де стрічка на гіллі була,
І став чекати. Серце мліло. Вона із лісу тихо йшла.
Прут швидко вибіг їй назустріч, за руку дівчину схопив,
Вона дивилась ніжно в очі, а він і слів не знаходив.


"Як звуть тебе, моя принцеса? "- юнак себе не впізнавав.
Вона всміхнулася:" Говерла", а голос лагідно лунав.
Кохання швидко закружляло, любов наповнила серця.
Забула дівчина про світ свій, накази строгого отця.


Та цар всіх гір був непохитний, заборонив кохати їй,
І не торкали його сльози, ні біль, ні плачі голосні.
Говерла з дому убігала до любого на склоні дня.
Та цар тоді, у гніві сильним, підняв свій глас володаря.


І  доньку він, за непокірність, у гору враз перетворив.
А сльози гіркі, водоспадом з  очей людських навмисно скрив.
А Прут шукав її повсюди, та серце вгору все вело,
Та з нею разом залишився, з журби явилось джерело.


Він до людей не повернувся, пішов у світ вод гордих скель,
І швидкой річкою струїться він у тих гір і по сей день...
Любов завжди дає наснагу, здолати можна разом все,
Дає і силу, і відвагу, надію,  радість над усе.


24.11.2024 р.