поцiлунки

билингва 2016/24



***
Бувають поцілунки-равлики,
на них приємно дивитися   
і навіть хочеться доторкнутися пальцем.
Бувають поцілунки сухі й скупі, але обов'язкові,
як присипка тальком зіпрілої попки немовляти.
Інші поцілунки,
наче стрибки з балки в стіг пахучого сіна -
твоє дихання перехоплює
від солодкого страху і насолоди.
Є поцілунки на кожен день,
як жуйки або вологі серветки.
А є поцілунки - відсирілі сірники,
і вони злять і дратують.
Ворушаться, як живі, поцілунки красунь,
повні напомаджених вошей.
А поцілунки закоханих верткими ящірками перебігають шиї   
і ховаються за камінням очей,
за чагарниками вух.
Наш прощальний, як петарда, поцілунок
розірвався на автозаправці посеред позаміської ночі.
Твердий біль, розведений у каністрі з бензином.
Ні, ні, ні, ні, я не брешу - це було чудово!
Маленький Будда в червоному
кімоно тримає тонку запалену свічку на носі,
і силою ніжності
змушує гарячі краплі воску бігти назад,
верх - до дрібно натертих зірок,
у восковицю місяця.
А за його вузькою спиною валиться цілий Всесвіт.
Насувається повільно, як уві сні, зоряне цунамі.
Прийде час, і наші губи згниють, як вишні,
а зуби пожовтіють і растопорщатся, що частокіл,
але назавжди залишиться у дитячій пам'яті світу
наш передостанній поцілунок,
як символ чогось справжнього і вічного,
символ чистого і не нафарбованого кохання.

***
Бывают поцелуи-улитки,
на них приятно смотреть   
и даже хочется дотронуться пальцем.
Бывают поцелуи сухие и скупые, но обязательные,
как присыпка тальком сопревшей попки младенца.
Иные поцелуи,
точно прыжки с балки в стог пахучего сена -
твое дыхание перехватывает
от сладкого страха и наслаждения.
Есть поцелуи на каждый день,
как жвачки или влажные салфетки.
А есть поцелуи - отсыревшие спички,
и они злят и раздражают.
Шевелятся, как живые, поцелуи красавиц,
полные напомаженных вшей.
А поцелуи влюбленных юркими ящерками перебегают шеи   
и прячутся за камнями глаз,
за кустарниками ушей.
Наш прощальный, как петарда, поцелуй
разорвался на автозаправке посреди загородной ночи.
Твердая боль, разведенная в канистре с бензином.
Нет, нет, нет, я не вру – это было прекрасно!
Маленький Будда в красном
кимоно держит  тонкую зажженную свечу на носу,
и силой нежности
заставляет горячие капли воска  бежать вспять,
верх - к мелко натертым звездам,
в восковицу луны.
А за его узкой спиной рушится целая Вселенная.
Надвигается медленно, как во сне, звездное цунами.
Придет время,  и наши губы сгниют,  как вишни,
а зубы пожелтеют и растопорщатся,  что частокол,
но навсегда останется в детской памяти мира
наш предпоследний поцелуй,
как символ чего-то настоящего и вечного,
символ чистой и не накрашенной любви.