одноногi ангели

билингва 2016/24



***
Я йду вздовж озера рано вранці:
тиша навколо озера дзеркальна і важка,
ніби з небес звисають увігнуті пластини свинцю
мірно розгойдуються на гаках повітря.
І хтось ховається у вирі відображених кущів,
тонкі молоді берези тягнуться в хмари -
так і хочеться посмикати за вуса
величезного облитого синькою гепарда.
І відчуваю, що Творець десь поруч.
Нагинаюся і йорюю жорсткі мокрі трави,
і намацую тонкий ледь помітний шов -
рубець завширшки у дві-три думки.
І здається мені, що я вперше на цій планеті,
а весь світ навколо -
покинутий пацієнт після операції;
він тремтить у сірому балахоні хмар,
він заплутався в рваних бинтах синюватих беріз,
ледь тримається на вогняних ніжках горизонту.
Вхопився за стійку з крапельницями,
і я допомагаю йому йти, підставляю плече.
Усе буде добре, кажу. Ми робимо крок.
І я дивлюся в його порожні, як осінь, очі.
Все буде чудово, друже. І посміхаюся.
Не можна увійти в один і той самий день двічі.
Не можна увійти в одне й те саме життя двічі.
Подивися на це небо ясним поглядом
дитини, що прокинулася.
Поглянь на світ, який у великому відчаї
оперся на твоє плече.
Ти більше ніколи сюди не повернешся.


***
Я иду вдоль озера ранним утром:
тишина вокруг озера зеркальна и тяжела,
будто с небес свисают вогнутые пластины свинца
мерно раскачиваются на крюках воздуха.
И кто-то прячется в омуте отраженных кущей,
тонкие молодые берёзы тянутся в облака –
так и хочется подёргать за усы
громадного облитого синькой гепарда.
И чувствую, что Творец где-то рядом.
Нагибаюсь и ерошу жесткие мокрые травы,
и нащупываю тонкий едва заметный шов -
рубец шириной в две-три мысли.
И чудится мне, что я впервые на этой планете,
а весь мир вокруг –
брошенный пациент после операции;
он дрожит в сером балахоне облаков,
он запутался в рваных бинтах синеватых берез,
едва держится на огненных ножках горизонта.
Ухватился за стойку с капельницами,
и я помогаю ему идти, подставляю плечо.
Вcё будет хорошо, говорю. Мы делаем шаг.
И я гляжу в его пустые, как осень, глаза.
Всё будет отлично, друг. И улыбаюсь.
Нельзя войти в один и тот же день дважды.
Нельзя войти в одну и ту же жизнь дважды.
Посмотри на это небо ясным взглядом
проснувшегося ребенка.
Взгляни на мир, в великом отчаянии
опёршийся на твоё плечо.
Ты больше никогда сюда не вернешься. 


***
Дівчинка з блискучих скріпок,
золотистих косиць і плюшевих мрій,
чи пам'ятаєш ти наші живі печери з ковдр
(всередині спрагло дихала тепла пластилінова темрява)?
Наші курені під муаровим покровом абрикос?
Пам'ятаєш первобутню закоханість печерних людей?
Яблуко, бутерброди, безглузда лялька, водяний пістолет...
Як домашнє завдання Бога,
ми б змогли відтворити людство цілком
опинившись удвох на іншій планеті -
прокидаючись щоранку в сяйві блакитному.
Глибоко в тобі сидить грудаста прародителька-мати,
схожа на важливу торговку овочами біля універсаму.
А в мені зачаївся мисливець і воїн -
кремезна мавпа, яка вкрита шрамами.
Це дитяча дружба хлопчика і дівчинки.
Епоха чудес спалахнула, як розсипаний порох,
але не спромоглася на вибух наднової.
Заросла безглуздими м'язами червона квітка.
Самознищився час чарівництва,
немов Боні і Клайд зайшли з рушницями в Діснейленд.
І розкриваючи дерев'яну підлогу в старому будинку
(по нежитлових кімнатах поважно походжають
дряхлі балерони запустіння
і тихо хихикають по кутах павутини),
я знаходжу під дошками скромний скелет кішки.
піанолу дитячої мрії.
Кішку звали Ясею. А як же звали тебе,
золотиста дівчинка?

***

Девочка из блестящих скрепок,
золотистых кос и плюшевых грез,
помнишь ли ты наши живые пещеры из одеял
(внутри жадно дышала теплая пластилиновая тьма)?
Наши шалаши под муаровой сенью абрикос?
Помнишь первобытную влюбленность пещерных людей?
Яблоко, бутерброды, нелепая кукла, водяной пистолет…
Как домашнее задание Бога,
мы бы смогли воспроизвести человечество целиком
окажись вдвоем на другой планете –
просыпаясь каждое утро в сиянии голубом.
Глубоко в тебе сидит грудастая прародительница-мать,
похожая на важную торговку овощами возле универсама.
А во мне затаился охотник и воин -
матерая обезьяна, покрытая шрамами.
Это детская дружба мальчика и девочки.
Эпоха чудес вспыхнула, как просыпанный порох,
но не сподобилась на взрыв сверхновой.
Зарос глупыми мышцами аленький цветок.
Самоистребилось время волшебства,
словно Бони и Клайд зашли с ружьями в Диснейленд.
И вскрывая деревянные полы в старом доме
(по нежилым комнатам важно прохаживаются
дряхлые балероны запустения
и тихо хихикают по углам паутины),
я нахожу под досками скромный скелет кошки.
пианолу детской мечты.
Кошку звали Ясей. А как же звали тебя,
золотистая девочка?

***
Дівчина працює у саду.
Орудує спритно сапкою та секатором, немов хірург
на тілі велетня.
Айстри та іриси пускають слину
і безглуздо посміхаються під наркозом води зі шланга.
Кішка гріється на сонці й дивиться на себе збоку,
як волохата діва в стилі Тиціана.
Мені хочеться кричати від радості - мене звільнили!
Вільний раптовий час бігає по двору
куркою з відрубаною головою.
Дівчина дивиться на мене і махає мені рукою.
Невже це такий символ?
Поет із мітлою замітає проспект від листя.
Поет розвантажує машини з продуктами.
Поет засіває чужий двір насінням газону.
Поет нарізає болгаркою шматки арматури.
Поет торгує жіночим взуттям.
Пригоди долі з присмаком Артюра Рембо?
Засмаглий, просолений, тонкий, зміїний.
І якщо тебе не наздожене куля, то розіб'є радикуліт,
як псевдокитайську вазу з болтами на дачі.
Стільки минуло століть, але поети
так і не навчилися твердо стояти на землі.
Одноногі ангели,
чаплі не від світу цього.
* * *

Девушка работает в саду.
Орудует ловко тяпкой и секатором, точно хирург
на теле великана.
Астры и ирисы пускают слюни
и глупо улыбаются под наркозом воды из шланга.
Кошка греется на солнце и смотрит на себя со стороны,
как мохнатая дива в стиле Тициана.
Мне хочется кричать от радости – меня уволили!
Свободное внезапное время бегает по двору
курицей с отрубленной головой.
Девушка смотрит на меня и машет мне рукой.
Неужели это такой символ?
Поэт с метлой заметает проспект от листьев.
Поэт разгружает машины с продуктами.
Поэт засеивает чужой двор семенами газона.
Поэт нарезает болгаркой куски арматуры.
Поэт торгует женской обувью.
Приключения судьбы с привкусом Артюра Рембо?
Загорелый, просоленный, тонкий, змеиный.
И если тебя не настигнет пуля, то разобьёт радикулит,
как лжекитайскую вазу с болтами на даче.
Столько прошло столетий, но поэты
так и не научились твёрдо стоять на земле.
Одноногие ангелы,
цапли не от мира сего.