метелики Бредберi

билингва 2016/24

***
вагон метро гойдається, як метроном кошмару.
берлінська стіна з облич і викривлених поглядів.
ось базальтова жінка в окулярах.
що їй сьогодні снилося?
від цього залежить доля цілої планети.
невже вона третя зайва в самодостатньому світі?
стороння наскрізь, з мігренню і пристрастю
до білого шоколаду?
життя  непоправно старіє і втрачає каштани.
у Всесвіту опускаються руки з фломастерами -
всі мільярди, все летить до біса в тартарари!
невже в спектр веселки не входить колір
її карих насторожених очей? хтось видер
дріт із кабелю людства - авось ніхто не помітить.
я дивлюся на неї і відчуваю:
щось у світі йде не так. логіка егоїста метає бісер,
але я не свиня розумна - бери вище!
вона - один із каратів алмазу, сенсу мого життя.
без неї вчорашній день розвалиться на шматки,
як халабуда волоцюги під зливою. без неї
рядки розтечуться розталим морозивом.
а вона по-носорожечому прямо дивиться в мене,
інстинктивно притискає сумку до стегна,
де гаманець і ключі від дому. від іншого світу.
і вся планета безнадійно кишить метеликами Бредбері,
палає людьми Бредбері, як у німому кіно.
і лик світу змінюється щогодини,
щохвилини,
щомиті, щосекунди,
немов його нещадно б'ють струмом,
танком,
танку.

***
вагон метро качается, как метроном кошмара.
берлинская стена из лиц и искривленных взглядов.
вот базальтовая женщина в очках.
что ей сегодня снилось?
от этого зависит судьба целой планеты.
неужели она третья лишняя в самодостаточном мире?
посторонняя насквозь, с мигренью и страстью
к белому шоколаду?
жизнь непоправимо стареет и теряет каштаны.
у Вселенной опускаются руки с фломастерами -
все миллиарды, всё летит к черту в тартарары!
неужели в спектр радуги не входит цвет
ее карих настороженных глаз? кто-то выдрал
провод из кабеля человечества - авось никто не заметит.
я смотрю на нее и чувствую:
что-то в мире идет не так. логика эгоиста мечет бисер,
но я не свинья разумная - бери выше!
она - один из каратов алмаза, смысла моей жизни.
без нее вчерашний день развалится на куски,
как халабуда бродяги под ливнем. без нее
строки растекутся растаявшим мороженым.
а она по-носорожьи прямо смотрит в меня,
инстинктивно прижимает сумку к бедру,
где кошелек и ключи от дома. от иного мира.
и вся планета безнадежно кишит бабочками Брэдбери,
полыхает людьми Брэдбери, как в немом кино.
и лик мира меняется ежечасно,
ежеминутно,
ежесекундно,
точно его нещадно бьют током,
танком,
танку.