дощ розгостився...

заворосилося на дворі,
знов гуснуть хмари…
довкола мла, осінній сморід,
а не Стожари…
дощ розгостився потойбіч,
де баба в ступі,
де вже проливень кинув клич,
що краще в купі
ще з діда-прадіда співають
пісні осінні,
найтяжкий камінь підіймають
без голосіння…
руді й червоні кольори –
душа провідна,
серпанком падають згори
але невидна
та прополоскана печаль –
душевний спокій,
а ні за гранями свічад,
а ні в потоках,
бо вже невидима блакить
за павутинням
але ж нікого не страшить
жура осіння…


----------------


заморосило за окном,
сгустились тучи…
покрылся мраком старый дом –
не звёздный лучик…
дождь загостился тут и там,
где баба в ступе,
где ливень выдал,  – всё отдам,
чтоб с кем-то в купе,
как в те далёкие года спеть об удаче
и камни собирать всегда,
совсем без плача…
цвет рыжий с красным – лёгкий бриз
души ведущей,
струится нежной дымкой вниз,
разбавив гущу…
но не увидеть тот кристалл –
души терпенье,
а ни за гранями зеркал,
ни за смиреньем…
переплетает неба синь
вновь паутиной,
но найден в жизни балансир
тоски рутинной…


17.11.2024