Ніч тривожно притисла вуха,
Наче кішка ковзнула в двері.
Та муркоче мені: "Послухай,
Вітер гонить людей в оселі,
Розлякав всі зірки і місяць
Та засипав вже місто снігом.
Спить земля наче у колисці,
Дуже втомлена стрімким бігом.
Погостюю хоча б до ранку?
Турбувати тебе не смію
І піду собі на світанку..."
Загорну ніч в свої обійми,
Пригощу ароматним чаєм
І варенням з пелюсток літа.
Ніч повідає казку -тайну,
Позіхне,
Та світанком вмита,
Побіжить повз провулки, парки,
Ланцюжками сліди лишая.
І розтане неначе хмарка...
Та повернеться, я це знаю.
16.11.24
Нiч тривожно притисла вуха
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2024
Свидетельство о публикации №124111607765
Свидетельство о публикации №124111607765
Рецензии