Я бажав розплести цю косу наче долю,
щоби золото падало в мою ладоню.
Але доля моя на той час припинилась,
бо пішла ти шукати і не зупинилась.
Я чекав на повернення. Марно. Не дочекався.
Мій колодязь води більше вже не набрався.
Я ніколи тебе вже не побачу,
я ніколи себе вже не пробачу.
Певно є якесь місце у перелітних птахів,
бо їх кожного року тягне у вир.
Але ти від них відрізнялась,
бо ніколи ти не поверталась.
Не повернешся. Знаю. Долоні
вже лягають на посивілії скроні.
А пам'ятаєш, колись ти кохала,
того, кого майже не знала?
Листопад. 9. 2024.
Я бажав розплести цю косу наче долю
© Copyright: Печалилорд, 2024
Свидетельство о публикации №124111601866
Свидетельство о публикации №124111601866
Рецензии