Спiвучасницi

Місяць жовтий, як мед, адресує до мене листа
Та до себе у ніч зазиває, у бік сповідальні,
Де на всі пропозиції Бога не кожен пристав,
Оминаючи час і маскуючи в хованки дальні
Наболіле, важке каяття... і моїх героїнь,
Що з-під осаду ницості лізли на трони найвищі,
Від черниць — у тіла куртизанок... Тож, Боже, поринь
У завзяття моє, бо з очей одкровення пиріщить
На спаплюжені гербові знаки жіноцтва мого,
На таріль із пісними дарами в кутку молитовні,
Бо удень — Магдалена побожна, надвечір — Марго;
Бо з люстерка, в яке споглядаю, виходять назовні
Дві надрізні істоти, найдивні півкулі мої:
Велемовна свята і Венерова грація шалу. —
Дві планіди, що геть в нічию наробили боїв,
Після котрих обидві у тілі одному дрижали,
Мов Христос і розбійник - поплічники, зняті з хреста;
Мов чорнила гріха і цнотлива білесенька вовна. —
Дві руки одного батога, що допіру хлестав,
Аж допоки спина візерунками вбралася сповна
Та допоки цього ж не зазнала і ліва щока
Й заплямована честь, що обрала ті брами найвужчі,
Котрі зранку моя Маргарита... допізна шука
І якими до Бога ідуть захаращені душі.
Та ті брами не смащені медом — я знаю чому, —
Бо дві постаті різні у дзеркалі бачу й надалі,
Бо віщую, а зречена майже та віри не йму.
Що ж до Бога самого: ми з Ним потрощили ґраалі
На обідраній кухні, пожовклій, як місяць отой,
До якого сумлінно у відповідь я адресую
Все каміння з душі, що омито сльозами водойм,
Заримоване в мирі з собою, записане всує
...Однією рукою, а втім — авторами двома,
Де співає у хвіртку пісні Маргарита шалена,
А впритул, через біле плече визира крадькома
Співучасниця дійства благого — свята Магдалена.

14 листопада 2024р.