Нас не питали,
чи ми хочемо до НАТО,
І до труни кладуть живцем
за роком рік…
Чому ми маємо як дурні
воювати,
І підставляти свої шиї
під батіг?
Скажи, Тарасе,
чи повернуться загиблі?
Чи може краще Україні
без синів?
І хто зупинить ці кроваві
смерті хвилі,
Та дасть закоханим
послухати птахів?
Страждають діти,
бо безкрилі соколята,
Їх не обійме більше
батьківська рука,
По їхніх вухах
б’є вночі і вдень гармата,
А по щоці завждИ тече
гірка сльоза…
Київ
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2024
Свидетельство о публикации №124111407911
Свидетельство о публикации №124111407911
Рецензии