Про життя

Я дякую тобі, моє життя,
Хоч, як в природі, все відніше осінь,
Та тільки не почуєте ниття,
Коли  зимова заметіль на носі.

Яким би не було життя стрімким,
Є висновок підтверджено логічний -   
Воно ж  таки буває і смішним,
Хоч деколи буває і  трагічним.

А ще незмінно упродовж віків -
Що без довіри - віра не подіє...
Тож зі слідами прожитих років
Життя там є, де жевріє надія.

Душі Вогнем ділися і світи,
Хоч поряд є міцніші та прудкіші -
Коли не відступаєш від мети,
І ти побачиш, як здаються інші...

Були і втрати, те, що не зберіг.
Та я не розраховую на жалість,
Чи розпач від непройдених доріг,
А відкладаю молодість на старість.

Не  "від стегна" тримаючи ходу,
І ще часу не помічаю плину -
Я все ж не зупиняючися, йду
Удар тримаю... і тртмаю спину.

А в серці ще місця для почуттів
Де чемність притаманна і буремність,
Та з щедрістю ділюся у житті,
Хоч не завжди чекаю на взаємність...

Поганого нікому не бажав,
Пізнав ціну і вагу побратимства,
Та як усі, я жити поспішав,
Аж до тепер від самого дитинства.

Де незворотній шлях у майбуття -
Як Долі незбагнений візерунок...
Я все оце, під назвою життя,
Сприймаю за казковий подарунок.

Воно триває, що не дивина,
Ось тільки усвідомити найважче -
Що й досі не закінчена війна...
Що Вічність в небо забира найкращих.

А в Україні для  її терен
Не буде подарунку найважніше,
Коли замість прильотів і сирен
Для нас почути, як говорить тиша...