Юний Дафніс унадивсь за Доридою:
«Стривай!-кричав їй-чарівна! Стривай,
Скажи: «Люблю»-серця не виривай,
Й не гнатимусь-клянуся я Кіпрідою!»
«Мовчи, мовчи!»-їй розум рік безсилий,
А лотр Ерот: «Скажи: ти серцю милий!»
Пастушка слово в слово повторила,
Й Ерот отримав візу на весь зріст,
Й упав до ніг Дориди наш Дафніс,
Й умить красуня очі опустила,
А лотр Ерот: «Залишся!»-їй волав.
Залишилась-й тремтливою рукою
Їй руку взяв щасливий пастушок.
«Поглянь-кивнув-з своєю голубок
Там обнялись під тінню лип густою!»
«Тікай, тікай!»-їй розум шепотів,
«Вчися від них!»-Ерот їй зводив спів.
І посмішка тендітна враз заграла
Красуні на запалених вустах,
І ось вона з томлінням у очах
В обійми до люб’язного і впала…
«Щасти тобі!»-Ерот їй проспівав,
А розум що? А розум вже мовчав.
P.S. Пушкін О.С.
Розум та любов
© Copyright: Николай Чельтер, 2024
Свидетельство о публикации №124111205377
Свидетельство о публикации №124111205377
Рецензии