Встиляє землю листя пожовтІле,
ось-ось і з неба пір'я сипоне
холодне, чисте, неприродно біле,
покриє листя й мертвого мене...
Не знає ненька те, що я двохсотий
і молитвИ свої до Бога шле...
Не я один, лягло нас ціла рота,
не помогли ні "бронік", ані шлем.
Матусю, я тепер молюсь за тебе
і зі святими часом гомоню...
тому ти так вдивляєшся у небо,
й пече у грудях, наче від вогню.
А ми, проте, їм всипали добряче
і орків теж чимало полягло!..
Чи їхні мами так, як ти, заплачуть?
Чи вийде проводжати все село?
Який є сенс у цій війні проклЯтій,
коли синів ховають матері?!
Летять сніжинки, мов шматочки вати,
і я всміхаюсь матінці згори.
Летять снiжинки
© Copyright: Ева Сокол 2, 2024
Свидетельство о публикации №124111001870
Свидетельство о публикации №124111001870
Рецензии