Как жаль на украинском

Шкода, що це лиш мрії…

Ти, все ж, соромишся добрати «ті слова»,
І промовляти їх: від всього серця, щиро…
Хоча мороз, та моя  квітка, досі ще, жива-
Я  слухати  їх хочу, лиш  від тебе,  милий!

Шепчи, кричи -  та мені знову промовляй,
Не бійся,  що тобі,  відразу й  не повірю…
Все паморочиться, в голові, мене  пізнай:
І всі твої бажання, в світ, з любов’ю втілю!

Торкнися - все ж, руки моєї,  й  не  чекай,
Дивися, в вир  очей  моїх, як  на  ті  зорі…
Всі перли світу, заблищали, лиш збирай-
Ми лиш одні,з моїм коханням, у просторі!

Усі  ці  мрії,  знову  переповнюють  мене,
Щоби  зігріти  своє серце, після втрати…
Я не жалію більше: ступінь горя та себе,
Від цього на захистять навіть дужі лати!

Не треба  більше холоду  твого й брехні,
Зламала, через  силу:  усі  віхи й  межі…
Зітру із пам;яті своєї, усі ті миті, чарівні-
Сховаю свою душу й тіло у високій вежі!

Пустеля вкрита снігом, у моїй тепер душі-
Всі почуття заснули, вкриті снігу шаром…
Тюльпани не цвітуть,  на сніжній пустоші,
Підвласно  це,  лише  любовним  чарам!

09 листопада 2024 року
Віталій Косенко