Що іржеш, мій кінь ретивий,
Що ти шию опустив,
І не трусиш, навіть, гриви,
Чим ти груди так здавив?
А чи я тебе не холю?
Чи вівса їси не вволю?
Чи то збруя геть сумна?
А чи шори не шовкові,
А чи не срібні підкови,
Без оздоблень стремена?»
Кінь у відповідь печально:
«Оттого серце навпіл,
Що я чую тупіт дальній,
Трубний звук та співи стріл;
Тому я іржу, що в полі
Вже не довго і гуляти,
Гарцювати в красі й в холі,
Ладну збрую вихваляти;
Що ось-ось ворог бідовий
Збрую всю мою візьме
І мої срібні підкови
З легких ніг моїх здере;
Через те мій дух і ниє,
Замість легкої руки,
Твоя шкіра, друже, вкриє
Мої скривджені боки».
Кiнь
© Copyright: Николай Чельтер, 2024
Свидетельство о публикации №124110904073
Свидетельство о публикации №124110904073
Рецензии