Напівлежачи, на диванчику,
Баба Соня, дивись – прес качає,
Не така, як усі, була змалечку,
Скільки знаю, завжди щось вивчає.
Серіальчики? Ні! Зарядочка!
- Не дождетеся! - каже нам - Діти,
Я ще правнуків, он, дочекаюся,
І життю буду й далі радіти!
Суперова в нас бабця Софочка,
Любить нас і кота, любить смузі,
Ми як ниточки, Соня ж, як голочка,
Поважають її наші друзі.
05.11.2024 р.
(світлина із інету)
Наша баба Соня
© Copyright: Татиана Максимова, 2024
Свидетельство о публикации №124110504103
Свидетельство о публикации №124110504103
Рецензии