як жити в листопад

Оскільки листопад, і навкруги
стоїть не час, а тільки позачасся,
то не з тієї встанемо ноги...
Так трапилось, Ти тільки не втручайся
у роздуми мої, я сам на сам,
як дощ, який за склом іде-гуркоче.
Коли б Москва повірила сльозам...
Я вірю, і мені це треба конче,
бо як інакше жити в листопад?
А ти встаєш, кохана, з будь-якої,
і жовте листя тулиться до п'ят,
а я не знаю, що іще накою -
яких там див, яких іще казок
коханій забажається сьогодні.
Питаєш - а який із тим зв'язок?
Ta що у нас було напередодні?
Ох, як розчервонілася щока,
ще й посмішка. Піти б мені до біса...
Ця ніч була коротка та швидка -
то був двобій. Та спробуй тут, відбийся
від рук твоїх, від губ твоїх, як мед -
тому не має жодної підстави.
Це тільки осінь, туга без прикмет,
коли твоє волосся золотаве
мені лоскоче скроню уночі,
лоскоче тихо, лагідно і чемно...
Зів'ялії кручені паничі,
а поруч сонях, висохлий нікчема,
світанок зустрічають, як і ми...
Москва сльозам не вірить, бо не хоче.
Коли б іще дожити до зими -
то мрія що юнацька, що дівоча.
Як скучив я за голосом твоїм...
Дожити б, скористатися би шансом.
Я знов тобі кохання розповім
русінським, западенським, слобожанським.