Давно вже не писала я на мовi...

            ***
Давно вже не писала я на мовi
Дзвiнкi,немов струмки дощу, вiршi,
Хай думають, що зрадила я долi,
Забула батьків дiм, степи, тополi,
Низький уклiн вам, люди, не спiшiть
Винить мене у тiм, що недоречно,
Я вибачаюся, панове, гречно-
Нi слова жодного, замовкли й цить!..
Хiба б я "Неньки" рiдної цуралась,
Якби не сталась клята та війна,
Коли від вибухів земля здригалась,
Пожежі вище хмар отих здіймались,
Донбас не мав ні спокою, ні сна !..
Чи знав наш Бог, що ця війна надовго,
Що скільки принесе вона смертей,
Що з Києвом розійдуться дороги,
Мов сивого Дніпра круті пороги,
Розірвуться зв"язки  поміж сімей?!.
Ми ще багато дечого не знали,
Колись узнаєм, смутком не журись,
Спідниці як дівчатам задирали,
А потім, нишком, десь їх прикопали
Оті, що нам "брати" були колись...
Звідкіль взялася лють та до своїх-
До рідних батька, до сестри, до сина,
Подібні вчинки здійснює лиш псих,
Коли втрачає глузд, на жаль, людина...
Розпутства англосаксів на всих стане,
Ті "дикі гуси" здатні й не на те,
А ти продавсь їм за копійку, "брате",
Хіба не знав - ті топчуть все святе!!!
Страждаю, як усі, за фронт душею,
І сподіваюсь, що б там не було,
Хай будуть Сестри всі з Росією,
Слов"ян життя по віки щоб цвіло!..


              ***