Війна розкидала нас всіх по куточках.
Час долі, в якої все вщент по шматочках...
Родини, будівлі, страждаюча Ненька.
Скажений вогонь, сльози, рветься сердЕнько.
Прийняти не можна не рідне те місто.
Чекати,чекати про звільнення звісток.
Одвічних, тих княжих, земель
благодатних,
родючих, із древніх віків нам придатних.
В єдину родину
зібратись хотілось.
Щоб промені щастя набрали знов силу...
У рідній, з народження любій, Країні,
де прапор, як небо і степ України.
Хід сонця прописан блискучим, яскравим.
Є пам'ять козацького роду,
ще жвава.
Поборемо разом
сусідів тих клятих.
Щоб знову міг голуб, вже мирний
кружляти.
Запоріжжя
24.10.2024
Вiйна розкидала...
© Copyright: Светлана Пузина, 2024
Свидетельство о публикации №124102600133
Свидетельство о публикации №124102600133
Рецензии