Спинись
Нікуди не втечеш –
розборкана і сива,
лягає на плече
твоя жовтнева злива.
Повзе за комірець
крізь сон і парасольку.
Та серце, наче мрець,
не хоче навіть зойкнуть
у відповідь... вже йди,
бо горло, рви й гармати
набралися води,
як крові. Помирати
під краплями дощу
чи кулями – колись.
Не чуєш, бо мовчу.
І ти спинись.
25.10.24
Свидетельство о публикации №124102503951