Стояла груша перевод Лины Костенко

Стояла груша, зеленел лесочек.
Стояло небо грустным и чудным.
Был тоненьким у груши голосочек,
Звала, чтоб с детством встретилась своим.

Мы с ней так долго в поле говорили,
Не слыша даже грохота дорог.
Те глыбы, что я каждый день носила,
Старик Сизиф тем временем стерёг.

Стояли мы, друг с другом, откровенные,
И не было желания уйти.
Она боялась холода осеннего,
А я сует и шума на пути.

И слушали вдвоём мы с ней кукушку,
А тучи плыли, как несдешний дым.
Сизиф курил из люльки горечь душную,
Он так хотел быть снова молодым.


Ліна Костенко – Стояла груша, зеленів лісочок

Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркоту доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
старий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.

Удвох ми з нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.