МОЯ ДУША

Душа моя, де ти? Ти хто? Чому – Душа?!
Без Бога у душі, і за душею - ні гроша.
Кінець й початок, складно й просто, -
горбочок цвинтаря й причалу кромка.
Душа - це слово. І душа - це діло.
І зобов'язане життю душевне тіло.
З дитячої душі, мов з гілки, впала стружка,
душа - це гіркоти армійська кружка.
Душа – це шелест листя, рима від «спаси»,
й відлуння лемента і зойк - «прости».
Душа – голодоморська кірка смертна, 
розп'ятий Бог і недописаний Шевченко. 
Пишу. І не важливо, прозу чи вірші -,
рядок тут кожен - часточка душі.
Душа – це крик,-  болить й страждає,
і стогне гірко, і солодко тане, і приймає,
душа – це таїнство нового тексту,
душа – це трепети, прелюдії до сексу,
душа – це літо, сонце і минула осінь,
душа – це попіл й дим костра і ноги босі,
душа – це монастир і ладан, мед на Спаса,
душа, прости Господь, відірвана із м'ясом,
душа – межа остання й страх врости...
Хто ти, моя душа? Душа моя - це ти!
               
               
- з книги «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»