Якщо відчуєш,
Мимо не пройди.
Посидемо тихенько
У води...
Почуєш знову щось важливе,
А я пірну в твоє волосся сиве...
Почнеться гучний
Та яскравий листопад.
Я вітер твiй,
Душі єдиний брат...
Дивись на хвилі
У прозорій річковині,
На безпритульних відображення пилинок...
Здається інколи, ,
Що зовсім ми безсилі,
Але ж то осені і сумнівів відтінок...
В такi години
Мимо не пройди,
Згадаємо, як сиділи тоді...
Закоханi
У розмальоване дощем
Ранкове небо.
Залишайся ще...
Губись у хмарах, у блакитних мріях,
Дитячих снах,
Літаючих в подвір'ях.
У всьому, що знайдеш на самоті...
Дивись, он - ластівки.
Так. Саме ті...
Не бiйся,
Коли інколи сумуєш,
І що волосся
Не за віком так сидіє...
Все пройде, як посидемо, відчуєш.
Загоється і вітерець розвіє...
Буває так.
Але ж, ти далі йди,
Лишаючи мене
Біля води...
Посидемо тихенько у води...
© Copyright: Лея Внесна, 2024
Свидетельство о публикации №124101502005
Свидетельство о публикации №124101502005
Рецензии