Н. Вороной. Инфанта

Николай Вороной.
(1871-1938)

 Инфанта.
(с украинского).

Ажурный сон...
Как-будто были близкими,
Сошлись-и встреча та жива.
Когда ветвями бархатистыми
Легли на землю дерева.

И вот аккордами лучистыми
День оплывал и тихо гас.
И по над тучами огнистыми
Венера бросила алмаз.

И в тех мечтаньях синим ладаном
Отцветший уносился день-
И в перспективе так негаданно ,
Вдруг промелькнула ваша тень.

Она легла фата-морганою,
Как тёмно-серая вуаль,
И вслед за ней на землю канула-
Пролилась смутная печаль.

Вы шли, как сон, как миф умноженный, -
Любимой сказкою веков,
И внемлет вам мой дух встревоженный,
И звёзд мерцающий покров.

Звенели в сердце доминантою,
Признанья, нежность, глубина,
Тогда, как гордою инфантою,
Прошли вы около меня.

Когда вы улыбнулись холодно,
Сверкая брызгами очей, -
Я поклонился верноподдано,
Ожжённый сталью двух мечей.

И освящённый, в сладкой муке я,
Среди сторон добра и зла…
А надо мною Революция,
В багряном зареве плыла…
*

ІНФАНТА

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись,— і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечінь, —
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий,
Рум'яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви повз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей, —
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.

(1907-1922)