Я вигадала все... Пер. Риммы Батищевой

Я вигадала все. Мені не бракувало
Уяви на смішні перони та вокзали...
Розхристаність стрічань. Прощання навіжені -
Усе, не як в людей. Усе - думки скажені...

Що вічна є Любов, і вічне колисання,
Коли нуртує кров і попелить кохання.
А от тепер димить цяцькове попелище -
Нема куди тікать, ні вище, і ні нижче...

Парсеками зітхань я Всесвіт засмітила -
Нема таких кохань...Та й Господа смутила -
Даремність молитов у оберемку ніжнім...
Втомилась до основ у передзимку сніжнім...

Зализую рубці, отримані в дорозі.
Невідворотний біль...Та старість на порозі...
Наскрізний кут глухий - хто переводив стрілки?
А поки...жовтня дощ вистукує: "Помилка!"

                Перевод - Риммы Батищевой

Я выдумала всё. Ведь мне вполне хватало
Понятий о смешных перронах и вокзалах…
Прощанья впопыхах, расхристанные встречи –
Всё не как у людей. Всё в мыслях сумасшедших…

Что вечной быть Любви и вечны колебанья,
Когда бушует кровь и сыпятся признанья.
И вот теперь дымит смешное пепелище –
И некуда бежать – ни ниже, и ни выше…

Вздыхая без конца, я космос засорила –
И нет такой любви… И Господа смутила –
Напраслина молитв в преподнесенье нежном…
Устала до основ теперь в предзимье снежном…

Я шрамы залижу, нажитые в дороге.
Неотвратима боль, и старость на пороге…
Сквозной глухой тупик – кто стрелки двигал шибко?
Пока ж октябрьский дождь стучит себе: «Ошибка!»


на фото - автор на відпочинку у дітей, вересень 2024 р.