Туман и ветер

  Н.Бидненко
Туман і Вітер
Важкий туман розлігся, мов хазяїн…
Не влежав довго – рухатись почав,
Та і доповз аж до сільських окраїн,
З собою взявши осені печаль.
Почав усім пластами роздавати:
Кому – журу, кому – душевний біль…
І плив собі, холодний і пихатий,
І сіяв сплін, як наче в рани сіль.
Тут звідкілясь узявся свіжий Вітер,
Проміння сонця сміло осідлав:
–  Агов, Тумане, ти над білим світом
Вже не хазяїн! І Туман розтав.
У світлі ранку, ніжно-мерехтливім,
Відкрило небо зоряний екран.
Дерева, люди, ріки – всі щасливі,
Бо він не вічний, цей важкий туман.
***
Туман тяжёлый, лёг он, как хозяин...
Лежал не долго - двигаться хотел,
Ну и дополз аж до сельских окраин,
С собой забрав осенний беспредел.
И начал всем пластами раздавать:
Кому печаль, кому - на душу боль...
И плыл собой довольный и холодный,
И сеял сплин, как на рану соль.
Тут ниоткуда взялся свежий Ветер,
Он лучик солнца смело оседлал:
- Эй, Туман, ты здесь уж не хозяин!
Туман услышал. И туман пропал.
В свете утра, мерцающим, нежным,
Открыло небо звездный свой экран.
Деревья, люди, реки – счастливы безбрежно,
Так как не вечен, этот тяжёлый туман.