Життя – елегійна юдоль*:
То падаю я, то злітаю,
У тиші осінніх думок
На бабине літо чекаю.
А літечко це, як трамвай:
Півусміх сумний подарує,
А потім шепне: “Прощавай!"
І далі швиденько мандрує.
Повітря солодке, п’янке,
Є крихітки літа у ньому,
Ще й сонечко світить ясне,
Знімаючи смуток і втому.
А там – за дощами – зима:
Не можна втекти від морозів,
У білому мареві барв
Борвію почується повів.
Кружлятиме сива метіль
Під трепетну музику ліри…
О, як же навчитись мені
Сприймати без жалощів зміни?
*Юдоль – місце, де терплять нестатки, страждають, мучаться. Вживається, як поетичний символ, що означає усі складнощі життєвого шляху.
Елегiйна юдоль
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124101106911
Свидетельство о публикации №124101106911
Рецензии