Метелику, розправ свої крила, поринь у височінь.
Ти вільна - від думки і до кожного свого руху.
Ти - це світло, не темрява і не тінь.
Ти народжена відчувати тільки щастя, а не тугу.
Метелику, ти - витвір мистецтва Бога,
Ти - Його свята рука.
Він захищає тебе від усілякого ворога,
Та, ти і так розумієш, що ти - свята.
Він тримає тебе руками,
наче матір своє дитя.
І тихенько на вухо шепче:
"Не забудь, що ти - це у тобі Я".
Мій метелику, витри сльози і посміхнись.
Знаю, важко було до цього, але важко було колись,
А тепер ти, нарешті, вільна. Ти - нарешті, сонце, а не пітьма.
І ти гідна усього найкращого, й найцінніше - прожити своє життя.
Метелик
© Copyright: Божена Ведмедовская, 2024
Свидетельство о публикации №124101100432
Свидетельство о публикации №124101100432
Рецензии