Вже й осінь жоржинна прийшла на Волинь,
В рясних парасолях. Пора — благородна.
О, земле квіткова, мій край плодородний,
Журавликом в сни мої східні полинь.
Хоча б на хвилинку, бодай би на мить,
Побачити плеск акварельного Стиру.
Під небом похмурим, від дощику сірим,
На серці жіночім — сльоза забринить.
Це все, що так глибоко в серці живе
І в пам'яті човен душі колихає —
Скарби. Як і діти. Дорожчих не маю.
Приснись мені небо моє дощове.
Над Луцьком моїм історичним приснись,
Над Любарта замком. Над крівлею дому,
В якому прокинутись мрію — свідомо...
Хоч я і не там, та душа моя — скрізь,
У кожнім куточку, з дитинства відомім.
Вже й осiнь жоржинна прийшла на Волинь
© Copyright: Елена Эшвович, 2024
Свидетельство о публикации №124101101802
Свидетельство о публикации №124101101802
Рецензии