Полина Орынянская. Старый Храм. Рус. Бел
и сразу хмарь, и вороньё, и ветер.
Тут старый храм лишайником зарос –
безглавый очевидец лихолетья,
наследник белокаменных веков,
узорочье на пять столпов до выси.
Построенный на деньги мужиков,
на мужиков потом же и дивился,
разграблен, слеп, оплёван и не свят:
ты посмотри, не знают, что творят,
ни памяти, ни веры, ни креста...
да мне-то что, я каменный, а вы-то...
Теперь набатом ржавого листа,
каким прореха в крыше перекрыта,
зовёт, зовёт... И смотришь, и болишь,
и видишь утро в точке невозврата:
прозрачен свет осенний, тих и рыж...
И чувствуешь, что тоже виновата,
ты ж плоть от плоти этой же земли.
Как мы могли?..
***
Стары храм
Ад Суздаля нейкіх сарок вёрст –
і адразу хмары, і груганнё, і вецер.
Тут стары храм лішайнікам зарос –
безглавы відавочнік ліхалецця,
спадчыннік белакаменных стагоддзяў,
узорамі на пяць слупоў да высі.
Пабудаваны на грошы мужыкоў,
на мужыкоў потым жа і дзіваваўся,
разрабаваны, сляпы, аплёваны і не святы:
ты паглядзі, не ведаюць, што дзеюць,
ні памяці, ні веры, ні крыжа...
ды мне-тое што, я каменны, а вы вось...
Зараз звонам іржавага ліста,
якім прарэх у даху перакрыты,
кліча, кліча... І глядзіш, і баліш,
і бачыш раніцу ў кропцы незвароту:
празрыстай восені святло, ціхі і руды...
І адчуваеш, што таксама вінаваты,
ты ж цела ад цела гэтай жа землі.
Як мы змаглі?..
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №124100900135