Нестримна нiжнiсть

В океанах очей твоїх полум'яна нестримна ніжність, далекі зорі,
І долоні твої тепліши за все, м'якіши, та хоч би дотика
Відчувати, але поки ми на одної сторінці книги,
Це не рятує від різніц часового пояса,
Від кілометрів і неперерахованих
хвилин, що тягнуться,
Від осені з її навантаженим графіком,
Та що залишається нам, як ночами разом не спати,
А хочеться в обіймах твоїх засинати.
А хочеться зігріватись твоєю близькістю,
І поруч з тобою не боятися ані холоду, ані темряви,
І прокидатись вранці не по будильнику –
Від поцілунків твоїх і торкань на шкірі.
Осені золото стало тепер годинником,
Відміряючи час до нової зустрічі, і ти знаєш,
Я ніколи раніше нічого так не чекав,
Як зараз чекаю можливість тебе обіймати.
Я навіть іскрюся вже від цієї ніжністі
На кінчиках пальців, що прагнуть тебе торкатись,
І, може, в цьому ховається якась магія,
Тільки терпіння би на усі обставини.
Тільки дивитися б в очі твої, як зірки яскрави,
І чути твій голос, лагідний і любимий,
І доколи я тільки мрію тебе торкатись,
Серед рядков ціх сховаю нестримну, безмежну ніжність