Александр Галич На смерть Поэта Билингва

Розібрали вінки на віники,
Півгодинки усі посумнішали.
Як пишаємося ми, сучасники,
Що він вмер у  своєму ліжку!

І терзали Шопена лабухи,
Урочисто ішло прощання...
Він не милив петлі в Єлабузі
Він із  розуму не сходив в Сучани!

Навіть київськиі письменники
На поминки його усі встигли.
Як пишаємося ми, сучасники,
Що він вмер у своїй постілі!

І не те, щоб із чимось за сорок —
Рівно сімдесят, вік наче смертний.
І не просто якийсь-то пасинок —
Член Літфонду, покійний природний.

Ах, обсипалися ялинові галузки
Отзвенели його заметілі.
До чого ж ми пишаємося, сволочі,
Що він вмер у своїй постілі!

******

They took the wreaths apart into brooms,
They felt sad for a half an hour...
How proud we, contemporaries blunt,
That he died in his own bed now!

And Chopin was tormentеd by labukhs,
And solemnly there was farewell bents.
He didn’t wash the loops in Yelabuga
And he did not go crazy in Suchan Camp

Even the Kyiv arrogant writers
They all  were in time for his wake.
How proud we, contemporaries, are,
That he died in his own bed!..

Ah, the Christmas tree's paws fell off,
His snowstorms away absolutely  rang...
How proud are we, bastards all,
That he died in his own bed!